Автор: Сирота Ігор Орестович, місто Ужгород, 2025 рік.
Увага: все, що вказано в данній книжці не вигадки а реальна і чиста правда. І ні, мені не соромно :)
Я не такий... Розумієте, я не такий як всі...
Мені скучно на цій планеті, тут вже я не побачу нічого нового. Вся надія на Маска ;) Ну в крайньому випадку - ніт! :))
Всі автори починають з біографії. А я можу сказати що мені 47, у мене чудова сім'я, я працюю на даний момент (ким я до цього тільки не працював) Web розробником - пишу всякі складні ресурси, по простому вебсайти. Люблю свою Жінку, кішку, маму, тата та рідних і близьких.
У мене є власна квартира, трошки грошей (хотілось б більше), я нормально живу, ну, якщо не враховувати війну. Мені дуже подобається моя робота. Я знаю багатьох людей яким вона не до вподоби, але це дужжжееее дивно для мене :) Мені моя дуже подобається. Я час від часу тримаю своє тіло в формі і я взагалі себе дуже сильно люблю... Прям дуже! Встаю ранком, дивлюсь в дзеркало і кажу собі: "- Я тебе люблю! Ти найкращий.", пошепки звісно щоб не розбудити мою Кохану ;)
Я обожнюю Комфорт! Знали б ви як я люблю комфорт... Мммм. Я не з тих людей які ранком встав, сполоснув лице і готовий до прекрасного дня. Мені треба трохи полежати, погладити котика, прийняти душ, випити кавусю, почитати пошту і тоді... Я готовий до глобальних зворушень! До вечера звісно ;) Я ж не поні...
На данний момент у мене залишився один Друг. Так, саме залишився бо інші просто або відпали або я сам їх по якійсь причині відпав. Ну що тут вдієш - я такий :)))
Я проживаю у маленькому містечку Ужгород. Хоча воно маленьке, але досить комфортне. Я б сказав сімейне. Тут треба жити після 65, якраз, там щоб просто встав, випив кавіль, глянув телєвізор і пішов на прогулянку.
У нас досить малювниче містечко, було, колись. Але наш мер вирішив, що досить багато зелені то не здорово. Ну і потихенько продає то всьо...
Але народився я не тут, але про це згодом.
Скоро Новий Рік (зараз 2025 рік, тому настане 2026). Урррааа! Але народ бідкається, що все погано і ніхто не буде це все св'яткувати, але подарки з поличок счезають і мандаринки в тому числі :)) Обожнюю Ужгород!
Хочу на свята у Львів, або в Самбір, а ще краще в село Сусідовичі 😊 Як я скучиввввв за селом. Я не був там десь років 5-7. Дуже скучив...
Там і сніг по коліна, там і народ м'якіше, та всі рідні та привітні :) Ну як туди не поїхати, а? :)
Або десь на морееее!!! Ех, не буду зараз про це, - ждеме кінця війни 😔
Сам по собі я позитивна людина, осі і зараз пишу цю книгу з посмішкою. Але деколи, нажаль, мене заносить у негативні думки.
От і пару місяців назад я встав у ночі, присів на ліжко. І подмуав: "- Йолки, це ж мені 47 років, 4 7 р о к і в! Це навть не 25, навіть не 30а ближче до 50 вже. А моїм батькам взагалі 68!". Розумієте, їм 68 а мені 47. І це не зворотній процес. Не можливо купити якісь ліки і відкатитись на 10 років назад. Або піти відробити десь на завод мінус 20 років. Жесть...
Ще думаю про мою бабцю Віру, але померла коли я лежав з COVID-19. Я обіцяв приїхати на її могилу і попрощатись, але нажаль досі не можу 😔 Дякую бабцьо за все, що Ви для мене зробили! ❤️
Але вернемся в поточний час, я ж не сказав вам який він зараз - 30.12.2025 :) Тобто майже майже Новий Рік. У нас, на це раз, досить велика, пухнаста і красива ялинка. На ній всюди розвішані білі та червоні кулі, і зверху Ангелочок 😍 І багато багато гірлянд.
Ну, тут все досить складно. Спочатку у мене було купа друзів бо я був малим і ми з друзями грали в дворі в "войнушкі" (ех, знав би я тоді 😔). Потім я пішов у садочок і друзів стало трохи менше, а точніше десь три. А потім почалась школа. Знали б ви що це таке школа в СССР - вставай кожен день в 6:30, роби зарядку, ще й вмиватись треба і вдягати цю "дебільну" коричневу форму у якій ходять всі однокласники, а потім плентатись по набережній ну і як результат спати на перших двох уроках... А потім ще вчитись, а потім додому - їсти, робити ці нудні завдання (домашня робота), вчити вірші, потім на різні секції запускати ракети з мішками на парашутах......... Ну які тут друзі, тут би встигнути це все :))) Тому у мене залишився один друг. Але то не той друг який Друг :)
З часом я закінчив школу, кожен з нас обрали свої дороги... Я поступив в інститут ЗакДУ (того що Ващука 😊). Там було купа нових людей, життя було суперове, я ходив на пари і додому, додому і на пари, і так минали дні. Деколи з знайомими ми ходили на каву, курили там сігі (CAMEL 200) але якщо не дружив я не з ким, просто - купа хороших знайомих.
Потім я закінчив інститут, потім робота, а потім почався дуже тяжкий період в моєму житті настав чорний період. Я не хочу про це зараз говорити, але скажу одне - я втратив дуже багато друзів. Людей які були зі мною роками, люди яких я вважав своїми друзями, але нажаль...
І от, пройшовши доввввввгииий шлях я залишився з двома новими друзями. Один - старше мене на рік інших набагато молодший.
Життя наче наладилось і знову почалась рутина - робота, дім, робота, дім... Але я був радий що у мене є друзі з якими можна поговорити, посміятись, сходити на пиво, поговорити про дівчат, тай таке 😊.
З часом молодший друг почав віддалятись, поїхав в Германію, добре, це його справа - я не проти. Він писав мені, дзвонив і присилав подарунки. І все б було добре, але у мене вже була сім'я і я чим далі тим більше дорослішав. Тобто по суті мені хотілось побути з моєю коханою, а не пропадати десь з друзями в барах та на прогулянках. Крім того я не можу довго спілкуватись по телефону а також видумувати теми для обговорення кожен день...
Крім цього він почав якось себе неадекватно (як на мене) поводитись, може це через те що він там навчився в Германії, не знаю... Я опущу подробиці цієї ситуації. Але мені було не комфортно з ним спілкуватись. І от одного разу я просто підняв цю тему - сказав, що мені потрібно більше свободи, менше спілкувань (хоча б раз в неділю), що я вже став старше і хочу закінчити тему "гулянок" ну і що може пора б нам кожному переключитись на власні сім'ї (тут просто ви всього не знаєте - можливо колись також напишу книжку по це).
Він образився, я паганий і всьо таке. Я розумію, що може я себе повів дуже жорстко але я просто змучився слухати історії про те, що в нього вічно болить голова, про те, що він не має грошей і ніхто його не бере на роботу (а нагадаю, що він "якось" живе в Германії), а ще надоїли сидіти до двох-трьох ночі, тому ми поставили жирну крапку. Хоча раз в рік можемо обмінятись фотками :)
Я такий, ситуація така але що поробиш...
І от у мене залишився лише один Друг. Реальний такий. Перевірений часом. Ми спілкуємось, бачимось, іноді ходимо на пиво, сваримось, миримось по своєму, ділимось ідеями.
Він також мені ниє постійно, що у нього болить поперек, що життя складне, що робота не та, що грошей нема (при цьому він тупо не бере грошей за свою консультацію), що він прожив життя марно і нічого не добився у свої роки, що треба йти на війну і будь що буде... Але. Я його підтримую і підкидую ідеї, він ниє канєшно:), що нічого не вийде, але все ж таки робить і досягає час від часу успіхів. Молодець! Він відкрив і підтримує одночасно багато проектів, що нереально круто!
А ще в нього є своя стала позиція, не так як у мене (я час від часу її змінюю - хамелеон).
Що я можу сказати, так, мені дуже подобається спілкуватись з красивими людьми. Деколи я просто не можу зупинитись і постійно говорю говорю говорю, не тому, що від них щось мені треба а просто бо вони красиві. Не важливо це чоловік чи жінка, просто важливо, що вони красиві. Не подумайте нічого такого, я не бі чи там гей, я по дівчатам, а ще точніше я Люблю лише одну жінку і це моя Кохана ;)
Я деколи лежу і думаю, а чому наша кицька така завжди спокійна, така розслаблена, її геть не тривожить ні економчний стан нашої країни, ні війна, ні політика, ні наш любимий Гарант (дай Боже йому здоров'я), ні погода, нічого не тривожить, ну звісно крім нас коли пора їсти або гратись... Вона просто живе і не думає про те що буде завтра, що було вчора, вона не думає про те що буде через місяць чи рік, не оглядається назад після 40-ка і не згадує, що вона ще не зробила і що можна б було зробити не так щоб зараз краще жити. Вона просто живе сьогоднішнім моментом. Їй добре, є що поїсти - супер, є чим погратись - супер, є де побігати - супер, є де поспати - супер, у неї нема думок а що якщо то бо інакше. Їй вони не потрібні, все добре, чуєте, все добре! ;)
Так, звісно у неї є і інші емоції крім тепла в душі: вона боїться нових людей, дуже боїться конфліктів у домі, вона кричить якщо їй боляче і нападає якщо щось не так, вона охороняє своїх дітей і також вас, так так, для неї ви глупа велика кітка яка живе не логічно і створює постійні проблеми. За вами треба дивитись ще й вночі і ранком треба розбудити а то хто зна чи ви встанете, а так - велика кітка проснулась - робота виконана :)
Але в цілому у неї все добре, її все влаштовує, у неї нема плану, у неї є нові можливості кожного дня. У неї є цілий світ! Скільки б їй не було років... Ну і звісно обовязок доглядати за великою кіткою :)
Так що, будьте як Котик! ;) Я вас прошу :) Просто як Котик. Встали ну і супер, поїли ще краще, випили кавусю зранку - ну взагалі життя прекрасне :)) Будьте як Котик...
Так так, я знаю, всі пишуть про себе і свою біографію. Але ж треба вам зрозуміти чому я такий який я є ;)
Ітак, маленький Ігорчик народився 10 листопада в красивому селі Сусідовичі (це невеличке але атмосферне село в Львівські області), коли було дуже холодно та мокро бо йшов дощ :) Я просто впевнений що він лив як із відра. Всі напевно метушилися бо його величність вирішив вийти в цей прекрасний день на світ і подихати свіжим воздухом...
Десь до 5 рочків моє життя було безтурботним, я не ходив на роботу, спав весь час, їв скільки мені заманеться, мені дарили ігрушки, всі любили, сюсюкались зі мною. Якщо мені щось не подобалось то я качав права і деколи це приносило результати. Одним слово життя було прекрасним!
В 5 років почалось становлення мужчини :) Я почав серйозно задумуватись про космос, зірки, галактики, місяць, тощо ;)
Ну і як наслідок я почав до всіх приставати з питаннями :) Буквально до всіх: до Барсіка, до Мурки, до Мами, до Тата, до Дідуся, до Прабабці, до Бабці, до Муньки (це так звали корову), до сусідів, ... Питання могли бути різні: чому трава зелена, чому небо голубе, чому літом тепло, чому зимою холодно, чому я Ігор а інші не Ігор, де тато, а де мама, а що це таке, а що там таке, а як це відкрити, а як це називається, а можна мені то, а коли буде це ...? І таких питань за день було мільйони )) А то і більше. Деколи я чув відповідь типу "- Бо" або "- Тому що". Це значило, що я дістав вже своїми запитаннями.
І просту дитину напевно б це зупинило з часом, але, ви забуваєте що я не такий як всі. ))) Ооо так! Мене це не зупинило. Мене це спонукало задавати ще більше питань. І не просто чому, що, коли де і як. А - "- А що там в середині?"
О ні )) Тільки не це ) "- Що там в середині?". Це було основне питання мого всього подальшого життя.
"- Що там в середині?" не давало мені спокій в день і в ночі. Це стала мантра мого дитинства. Мені не треба було мультиків чи цукерок чи нового одягу, просто дайте мені набір інструментів і об'єкт :)) Щоб глянути що ж там в середині, як він працює і як його можна розібрати.
Було дві ситуації дуже кумедні :)
Моїй старшій сестрі подарували на якесь св'ято кухню. Красиву. Рожеву 😍 На кухні було все для того щоб варити, жарити, робити чай, варити вареники, мити посуду, тощо. Ну звісно це все було для ляльок. Але прям все працювало і красиво світлося. І тут головне слово ПРАЦЮВАЛО.
День перший:
Я: - Привіт, о, тобі подарували кухню?
Сестра: - Так, а що??
Я: - Та нічо, просто питаю, шо ти одразу на мене той во...
Сестра: - Ігор!
День другий, ранок:
Сестра: - Ігоррррррр!!! Ігор! Мама!
Ну, ви зрозуміли мабуть вже що від кухні залишились лише лямпочки, болтики і пластмаса. Жаль, красива БУЛА кухня ))) Ну а що я пороблю, мені не цікаво було збирати кухню назад а просто було цікаво розібрати. Зате я тепер знаю що всередині дитячої кухні часів СССР ;)